 Версія для друку
 Написати листа
Нерідко на консультацію до Бюро звертаються люди з питанням щодо укладання та розірвання договору довічного утримання. У реаліях сьогодення питання виявляється досить актуальним. З одного боку, багато людей похилого віку опинились у скрутному матеріальному становищі та потребують сторонньої допомоги. З іншого, питання щодо отримання житла у приватну власність залишається актуальним для населення країни.
Згідно ст. 744 Цивільного кодексу України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Але дане право власності є обмеженим: набувач не має права до смерті відчужувача розпоряджатись цим майном, а саме: не має права це нерухоме майно продавати, дарувати, міняти, передавати в заставу або у власність іншій особі на підставі іншого правочину.
Найбільш поширена та природна підстава припинення договору довічного утримання - смерть відчужувача, ця природна підстава припинення договору свідчить про належне його виконання. Безумовною підставою для припинення договору довічного утримання є настання смерті відчужувача, а також оголошення відчужувача померлим. У цій ситуації договір вважається виконаним.
Підстави розірвання договору довічного утримання
Найбільш поширеним питанням на юридичній консультації щодо договору довічного утримання є питання про можливість і порядок розірвання договору довічного утримання в односторонньому порядку.
Статтею 755 Цивільного Кодексу України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду у двох випадках:
1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;
2) на вимогу набувача.
Обов’язковою умовою договору довічного утримання є догляд. Найчастіше особи похилого віку, що уклали договір довічного утримання, скаржаться на відсутність догляду, передбаченого укладеним договором, або несвоєчасність і неповноту надання утримання. У таких випадках до суду подається цивільний позов про розірвання договору на вимогу відчужувача на підставі ст. 755-756 ЦК України.
Доказами того, що догляд, передбачений договором, не надається, можуть бути покази свідків - сусідів, медичних працівників, просто знайомих, які постійно або періодично відвідують відчужувача і знають умови його життя. Можуть бути доказами в таких справах довідки з медичних закладів стаціонарного лікування, тощо. У судовому розгляді набувач по договору, який виступає відповідачем по справі, повинен довести своєчасне виконання умов договору належними доказами: надати квитанції про сплату комунальних чи інших послуг, повідомлення про грошові перекази на користь відчужувача, або його розписки в отриманні коштів. Якщо таких доказів немає, у суду є підстави вважати, що утримання належним чином не надавалось.
Спростувати позов про невиконання набувачем майна обов'язків за договором довічного утримання можна пред'явленням до суду таких доказів: квитанцій про сплату комунальних послуг; чеків про придбання ліків; розписок про отримання одягу, предметів гігієни; зошит витрат, понесених набувачем з підписам відчужувача; квитанції з лікарні, що набувач сплатив гроші за лікування відчужувача; квитанції про сплату санаторно-курортної путівки тощо.
Важливо пам’ятати, що у разі задоволення позову про розірвання договору довічного утримання на підставі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, відчужувач набуває право власності на майно, яке він передав, і має право вимагати його повернення. У цій ситуації витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.
Що стосується набувача, то він вправі розірвати договір довічного утримання тільки в тому випадку, коли через незалежні від нього обставини його майнове становище змінилося настільки, що він не в змозі надавати набувачеві належне матеріальне забезпечення, обумовлене в договорі. Цивільний кодекс України не дає переліку таких підстав. У судовій практиці до них може бути віднесено інвалідність самого набувача, переїзд в іншу місцевість і відмова відчужувача змінити місце проживання, неможливість виконувати свої обов’язки внаслідок погіршення майнового стану набувача тощо.
У разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором.
Заступник начальника
Синельниківського бюро правової допомоги
Юлія Лакіза
Версія для друку
Написати листа
|